Liberty & Reason

  1. Битва за столицю Після втечі з Вашингтону, розгублений Медісон перебував в депресивному стані, але йому вистачило сил та розуміння призначити Джеймса Монро виконуючим обов'язки військового міністра. Медісон фактично наказав Монро узяти усю повноту військової влади, зробивши його замість себе головнокомандувачем, а сам відсторонився від подій. Яскравою ілюстрацією ситуації був момент, коли до Медісона завітала делегація людей в паніці, вмовляючи президента здати усе британцям, щоб інші міста в околицях Вашингтона не зазнали його долі. Президент Медісон стояв серед панікуючого натовпу розгублений, поки до натовпу не звернувся Монро: "Якщо хтось з вас пошле депутацію до британців з умовами капітуляції, я насаджу ваші голови на багнети".  Монро ніколи було впадати в депресію, бо потрібно було рятувати ситуацію. Монро розумів, що генерал Росс піде на Балтимор, тому відправив туди впливого сенатора від Меріленда та генерала Семюеля Сміта (того самого, який колись наломав д

  1. Вибори 1812 року і розкол республіканців Катастрофічний початок війни дуже сильно вдарив по популярності президента Джеймса Медісона, а в нього мали відбутися вибори. Північ не сприймала цю війну, а Південь був занадто розчарований невдачами на фронті. Не дивлячись на те, що він мав підтримку значної фракції "яструбів" в Республіканській партії, частина республіканців, особливо північні республіканці, не хотіли висувати Медісона на другий термін. Їхнім фаворитом став віце-президент Джордж Клінтон, якого вони почали просувати у якості кандидата в президенти від республіканців. І Клінтон мав непогані шанси, адже був доволі популярним політиком того часу. Однак втрутилась доля - Джордж Клінтон помер і позбавив анти-медісонівських республіканців харизматичної фігури. Вони вхопилися за племінника Клінтона, лейтенант-губернатора Нью-Йорка ДеВітта Клінтона, однак ДеВітт не мав такої підтримки і популярності як його дядько. В доволі не простих праймеріз Медісон переміг ДеВітта,

1. На посаді Держсекретаря Джеймс Монро був досвідченим дипломатом і вірив, що міжнародна політика складна робота, що потребує професіоналізму. Його попередникам не вистачало або професіоналізму та компетентності, або просто сили протистояти політикуму та своєму шефу-президенту, як це було с Джеймсом Медісоном. Монро одразу вирішив припинити той безлад, що панував у зовнішніх відносинах, але зробити це з позиції сили та національних інтересів. Першу зустріч на новій посаді він провів з послом Франції Луї Серюрьє. Не дивлячись на те, що планувалось, що зустріч пройде в мирному руслі, зверхня поведінка Серюрьє обурила Монро.  "Поведінка Франції не пасує великій державі: наша адміністрація не знає чого від Вас очікувати. Я хочу, щоб Ви донесли до Вашого уряду: Америка вже не є підлітком серед націй. Наше терпіння майже вичерпалось. Ви маєте повірити мені: ми змусимо нас поважати" - залізним тоном повідомив Монро посла. Монро сказав послу, що Америка відкрита до угоди: обоюдне ві

  1. Знову проти Медісона Коли Монро повернувся на Батьківщину з Лондону, в країні розгорілися серйозні пристрасті. У відповідь на провал перемовин з Великобританією (чи те, що Томас вважав провалом, бо Монро був іншої думки), президент Джефферсон попрохав Конгрес ввести ембарго на усі іноземні товари.  "Торгівля з нами важлива для них і вони вимагають її від нас, а все що ми від них вимагали - справедливість" - промовив Джефферсон перед Конгресом.  Джефферсон повідомив конгресменам, що США більше не можуть залежати від європейських держав, які тільки і роблять, що намагаються підірвати економіку та безпеку США. Не тільки федералісти були проти, але і частина республіканців, проте Джефферсону вдалося продавити ембарго через Конгрес. І це стало катастрофою для молодої економіки та політичної єдності. Політична карикатура на ембарго Джефферсона Законодавча легіслатура Коннектикуту постановила, що "Акт ембарго" є "деспотичним та неконституційним" та наказала

  1. Народження зовнішньополітичної концепції На прохання Медісона Джеймс Монро вирішив залишитись на посаді і спробувати домовитись з іспанцями щодо Флориди. Він все ще сподівався на допомогу французів, тому вирішив перед візитом в Мадрид здійснити візит у Париж, тим паче був привід - на грудень 1804 року була призначена коронація Наполеона імператором Франції і він був запрошений. Картина "Коронація Наполеона" Жака-Луї Давіда Прибувши в Париж, Монро з роздратуванням дізнався, що Лівінгстон, який вважав, що в нього несправедливо забрали славу за купівлю Луїзіани, розвів бурну діяльність щодо Флориди і вів перемовини з Талейраном. Француз повідомив Монро, що Лівінгстон, не маючи на те повноважень, попросив Талейрана бути посередником в перемовинах з іспанцями і обіцяв заплатити 14 мільйонів доларів за Флориду, якщо іспанці погодяться. Лівінгстон фактично бездумно копіював дії Монро і навіть запропонував схожу суму, хоча по-перше Флорида була значно менше усієї Луїзіани, а по-

  1. Купівля Луїзіани Насправді Монро не дуже хотілось повертатись у Францію через своє матеріальне становище. Нова Республіканська адміністрація Джефферсона відмінила усі "аристократичні порядки" адміністрації Адамса, до яких віднесли і витрати на державних службовців. Гроші, які йому видали на місію у Францію, були настільки незначні, що фактично Монро жив за власний кошт, а він не був таким багатим як Джефферсон. Однак справа рухалась до війни з Іспанією та Францією, тому Монро не міг відмовити Джефферсону. Монро довелось продати частину своїх земель і навіть домашніх сервізів, щоб знайти гроші на поїздку. Його друг Джеймс Медісон, щоб допомогти Монро, погодився покрити частину боргів Монро, іншу частину покрив його дядько Джозеф Джонс. Джефферсон надав повноваження Монро купити у Франції Новий Орлеан та Флориду за 9 мільйонів доларів. На той час Джефферсон ще не знав, що Флорида не була частиною таємної угоди 1800 року. Коли іспанці купили Луїзіану у Франції в "пакет