Останній Батько-засновник Джеймс Монро. Частина восьма: Початок війни


1. На посаді Держсекретаря

Джеймс Монро був досвідченим дипломатом і вірив, що міжнародна політика складна робота, що потребує професіоналізму. Його попередникам не вистачало або професіоналізму та компетентності, або просто сили протистояти політикуму та своєму шефу-президенту, як це було с Джеймсом Медісоном. Монро одразу вирішив припинити той безлад, що панував у зовнішніх відносинах, але зробити це з позиції сили та національних інтересів.

Першу зустріч на новій посаді він провів з послом Франції Луї Серюрьє. Не дивлячись на те, що планувалось, що зустріч пройде в мирному руслі, зверхня поведінка Серюрьє обурила Монро. 

"Поведінка Франції не пасує великій державі: наша адміністрація не знає чого від Вас очікувати. Я хочу, щоб Ви донесли до Вашого уряду: Америка вже не є підлітком серед націй. Наше терпіння майже вичерпалось. Ви маєте повірити мені: ми змусимо нас поважати" - залізним тоном повідомив Монро посла. Монро сказав послу, що Америка відкрита до угоди: обоюдне відкриття портів буде на користь обох націй. В протилежному випадку - "будуть прийняті заходи".

Тактика Монро спрацювала. Монро темнив з "заходами у відповідь", але Серюрьє переконав Париж, що Держсекретар мав на увазі зближення з Британією. Страх зближення з Британією подіяв і Франція погодилась припинити захоплення американських кораблів, повернула вже захоплені і навіть частково відкрила порти для американських товарів.

Стосовно відносин з Лондоном, все було гірше. Якраз коли Монро тільки освоювався у Вашингтоні, коло Нью-Йорку стався інцидент. Британський фрегат "Геррьє" захопив черговий американський корабель і заарештував моряків. Американський фрегат "Президент", який кинувся на перехоплення "Геррьє" сплутав його з іншим британським кораблем "Літтл Белт" і атакував його, вбивши дев'ять британських моряків.

Фрегат "Президент"


Британський посол був в ярості і зажадав від Монро пояснень. Натомість Монро пішов на ескалацію і повідомив посла, що так само як британські кораблі захоплюють американські, американці вважають себе вправі атакувати британські кораблі. Монро повідомив посла, що це він вимагає відповіді щодо інциденту з кораблем "Чесапік", на який британцями так і не було надано достатніх пояснень. Також Монро в жорсткій формі вимагав від Британії припинити нападати на американський флот. Як і послу Франції, Монро пояснював британському, що США вже "не купка озброєних фермерів", а потужна держава, здатна за себе постояти. Британський посол покинув кабінет Монро ошелешений.

Не дивлячись на те, що Монро приходив на посаду зі стійким наміром досягти нормалізації відносин з Великобританією і навіть ставив Медісону умову, щоб йому в цьому не заважали, в реальності досягти цього було все важче.    

Анти-британські настрої зростали. Сприяли цьому і військові успіхі генерала Гаррісона. В ті часи вождь індіанського племені Шауні Текумсе зумів створити найбільш потужний союз індіанських племен - Індіанську конфедерацію під своїм проводом. Текумсе отримував підтримку від британців і постійно нападав на американські застави.  Губернатор території Індіана генерал Вільям Генрі Гаррісон (який потім стане 9-м президентом США) намагався якийсь час вести перемовини з Текумсе, а сам Текумсе був доволі вправним політиком, хитро маневруючи між британцями та американцями, та зміцнюючи міць своєї Конфедерації. Гаррісон вирішив розрубити цей гордієв вузол, побоюючись і зміцнення Текумсе, і його зближення з британцями. Він зібрав тисячу двісті мілітменів і атакував війська індіанської Конфедерації. У вирішальній битві при Типпекану у 1811 році американські війська розбили сили Текумсе, змусивши того тікати на території, що контролювали британці. В історії більше не буде таких потужних об'єднаних сил індіанців.

Вільям Генрі Гаррісон

Перемога над Текумсе стала великою подією для американців, але з іншої сторони той факт, що британці підтримували Конфедерацію і тепер ще приховували в себе Текумсе, запалив анти-британські настрої в суспільстві. В Конгресі утворилися фракція радикально налаштованих республіканців, яких називали "військові яструби". Лідером групи став конгресмен від Кентуккі Генрі Клей, який зумів здобути посаду спікера і зробив "яструбів" домінуючою силою Конгресу. Генрі Клей та його фракція вимагали від президента негайно ввести війська в британську Канаду та іспанську Флориду та встановити суверенітет над цими територіями.

Генрі Клей

Джеймс Монро втрачав віру у можливість досягти згоди з Британією. Він писав своєму колезі в Британію:

"Війна, якою б жахливою вона не була, не спричинила б нам більшої шкоди, ніж нинішній стан справ і безумовно була більш гідною для нації та могла б задовольнити суспільний запит. Я вступив на цю посаду з найщирішими намірами, щоб примирити розбіжності між нашими країнами, але через поведінку вашого міністра досягти згоди не можливо...Замість постійних образ, котрі ви постійно наносити Сполученим Штатам, почніть ставитись до нас як до нації, що має права, має силу і має почуття національної гідності, і ситуація може владнатися".

Однак з Британії не було сигналів, що Лондон змінить поведінку. Тоді Медісон та Монро зробили останню спробу натиснути на британців не військовими методами.

Медісон запросив Конгрес профінансувати збільшення збройних сил, запланувавши рекрутувати сто тисяч військ. Монро у виданні National Intelligencer написав статтю, адресовану британцям, де фактично поставив ультиматум: або британці припиняють затримувати американські кораблі, або "хай буде негайно оголошена війна Англії".

І тут сталася дискомунікація, яка призвела до трагедії і розв'язала найбільш безглузду війну в історії США.

Лондон вирішив задовольнити вимоги США та парламент Великобританії 23 червня 1811 року прийняв рішення припинити затримання американських суден. Проблема була в тому, що в ті часи інформація з Лондона до Вашингтона йшла десь місяць. Медісон не знав, що в парламенті йдуть дебати і планується задовольнити вимоги США. За чотири дні до того, як парламент Великобританії проголосує за задоволення вимог США, президент Медісон оголосить війну Великобританії. Почнеться найбільш непотрібна війна в історії обох країн.

2. Початок війни з Великобританією

Джеймс Монро, який як і Медісон, не знав про те, що британці вирішили прийняти ультиматум, підтримав оголошення війни. Він казав конгресмену від Вірджинії з фракції "яструбів війни" Джону Тейлору:

"Я мав надію, що прийшовши на посаду зможу досягти компромісу з Великобританією та попередити війну. Але ця надія зникла. Ніщо не може задовольнити британського міністра...єдина альтернатива бути готовим до війни і почати її, як тільки ми будемо готові".

Однак швидко стало зрозуміло, що до війни США не готові і вона тільки посилює розкол нації. Проти війни виступив давній друг, з яким Монро воював разом під час Війни за незалежність, Джон Маршалл, якого наприкінці своєї каденції Джон Адамс зробив головою Верховного суду.

"Справжній свободі зараз більше загрожують її гучні прихильники, ніж її скептики. Схоже більшість так само може встановити тиранію" - у відповідь на оголошення війни Конгресом заявив Маршалл. 

Монро провів перемовини з Маршаллом, переконуючи того не втягувати Верховний суд у дебати щодо війни. Маршалл, переконаний федераліст, пообіцяв не втягувати суд у дебати та не урізати повноваження федерального уряду, не дивлячись на своє вкрай негативне ставлення до війни.

Окрім Маршалла, традиційно проти війни виступили Північні штати. Законодавчі органи Конектикуту, Массачусетсу та Нью-Гемпшира засудили війну. Легіслатура Нью-Гемпшира заявила, що дії федерального уряду можуть привести до "денонсації союзу", що було прямою погрозою сепаратизму. Три штати офіційно оголосили заборону рекрутування на території штату солдат для цієї війни та відмовились направляти до федеральної армії ополчення штатів.

Також проблемою було те, що рік тому республіканці самі відмовились продовжити дію ліцензії Першого банку США, що був створений Александром Гамільтоном. Республіканці довго змагали ліквідації цього дітища федералістів і таки зуміли позбавитись від нього. Проблема була в тому, що лише федеральний банк міг належним чином профінансувати цю війну. 

Політично розколоті, без грошей і потужного флоту, США почали війну. І почалась вона катастрофою. США планували нанести удари трьома фронтами: генерал Генрі Дірборн мав нанести удар з Нью-Йорку на Монреаль, генерал Стівен ван Ренсселер мав атакувати між озерами Ері та Онтаріо, а генерал Вільям Халл мав вдарити через річку Детройт на захід Канади.

Однак армія Халла була розгромлена, а сам генерал із залишками військ ганебно тікав. Британці контратакою зайняли Детройт та, розвинувши успіх, взяли усю територію штатів Мічиган, Іллінойс та територію Індіана. Медісон терміново замінив провального Халла на героя битви при Тіппекану генерала Вільяма Генрі Гаррісона, який зумив зібрати залишки розбитої армії, посилити її своїми мілітменами, зупинити просування британців і навіть контратаками відсунути їх, однак британці продовжували тримати контроль над Детройтом та усіма Великим озерами.

Вільям Халл

На іншому фронті, ван Ренсселер мав певний успіх просування в Канаду, але його війська швидко втратили боєздатність в тяжких боях. Генерал запросив підтримку від ополчення Нью-Йорка, однак влада штату, як і штати Нью-Гемпшир, Коннектикут та Массачусетс, вирішила заборонити своєму ополченню покидати територію Нью-Йорка. Ван Ренсселер прийняв рішення відступати в Нью-Йорк, де склав з себе повноваження і пішов у відставку. Другий фронт розвалився.


Стівен ван Ренсселер

Катастрофою закінчився і наступ першого фронту: генерал Дірборн, без підтримки Нью-Йорка, боючись, що його військові з'єднання, фактично єдині боєздатні сили, що лишились у США, можуть втратити боєздатність, вирішив вивести війська з Монреалю в Нью-Йорк, переймаючись, що їх спіткає доля армії ван Ренсселера.

Генрі Дірборн

Атака США закінчилась колапсом усіх фронтів, майже повним знищенням двох армій з трьох та тим, що Британці захопили території США. Американське суспільство було шоковане таким початком війни. 

Джеймс Монро розумів, що треба робити щось ризикове, щоб підняти бойовий дух американців. З початку війни, Джеймс Медісон наказав малому флоту США не виходити з портів, побоючись його розгрому потужними морськими силами Британії. Монро переконував Медісона змінити думку.

Ідея Монро була в тому, що в разі, якщо американці залишать кораблі в портах, британці швидко заблокують порти і фактично будуть контролювати усю територію США по периметру, допомагаючи наземному наступу. Якщо вивести усі кораблі у відкрите море, то Британія змушена буде тримати свої кораблі, які і так були задіяні у війні з Францією, у відкритому морі, що унеможливить блокаду США.

Вільям Бейнбрідж

Чарльз Стюарт

Монро і два капітани Вільям Бейнбрідж та Чарльз Стюарт розробили тактику використання незначних морських сил США, фактично розпорошивши їх на великих відстанях від США до Мадейри і Африки, де вони нападали на невеликі військові британські кораблі та захоплювали торгові британські судна, а британці не могли спіймати такий "легкий дрейфуючий флот". Фрегат "Конституція" зумів підбити британський сумнозвісний фрегат "Геррьє", фактично здійснивши помсту за передвоєнний інцидент коло Нью-Йорка. Один з фрегатів Британії підбили коло берегів Бразилії, а ще один фрегат "Сполучені Штати" захопив британський військовий корабель коло берегів Мадейри. Серед торгових суден американцями було захоплено їх 1300 одиниць. Успіхи на морі, досягнути завдяки стратегії Монро, Бейнбріджа та Стюарта підняли дух американців після жахливих поразок на суші.

Фрегат "Конституція"

Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

Понимая культуру жертвы: интервью с Брэдли Кэмпбеллом и Джейсоном Мэннингом

Миф о шведской социалистической утопии

Энох Пауэлл и "Реки крови"