Liberty & Reason

  Девід Харсаньї Оскільки внутріпартійна громадянська війна от-от розпочнеться і знищить сучасну Республіканську партію – схрестив пальці – дозвольте розказати, що мене бентежить. Молоді НатКони, багатьох з яких я знаю і люблю, здається перебувають у враженні, що вони натрапили на якусь свіжу та вражаючу філософію державного управління. Насправді, вони продають ідеї, які не прижилися в цій країні 30 років тому, коли середовище було куди більш соціально консервативне і коли було набагато більше виборців з робочого класу, на яких можна було б спиратися. Якщо американці хочуть, щоб одержимі класовою війною державники роздавали їм чеки соціальної допомоги, які руйнують їхні сім’ї, та постійно скиглили про хедж-фонди з Уолл-Стріт, то вже є партія, яка бажає почухати цей свербіж. Нам не потрібно їх дві. «Національний консерватизм», який щоправда все ще в аморфній формі, пропонує занадто вузький порядок денний для будь-якого тривалого політичного консенсусу. Йому бракує ідеалізму. Це рух, яки

  Кевін Д .Вільямсон Праві популісти підтримували кандидатів, яких ніхто б не обрав - якраз те, чого бажали Демократи. Перша річ, яку доведеться пояснити пов'язаним з Трампом Республіканцям, перш ніж вони зможуть відійти від свого фіаско на проміжних виборах: чому їх зробили. Епігони Трампа, такі як Стів Беннон та його поплічники, бачать себе тверезомислячими, цинічними та хитрими макіавелістами - ви все чули усі ці речі про "12-D шахи" та мислення на п'ять ходів наперед - але майже всі вони нездари. І як нездари скрізь та завжди, їх завжди роблять. На проміжних виборах Демократи грали ризиково, вклавши 40 мільйонів доларів в кампанії найбільших психів на Республіканських праймеріз, сподіваючись просунути на загальні вибори божевільних та конспірологів. Ця стратегія базувалась на теорії, що цих лунатиків легше перемогти ніж якогось нудного любителя гольфу в краватці, який схоче говорити про інфляцію, а не про єврейські космічні лазери або венесуельске кібер-командос,

  Ноа Ротман Поки що аналіз результатів проміжних виборів зосереджувалась на тому, наскільки мімікрія під Дональда Трампа - з її жовчною манерою поведінки, конспірологічною параноєю і прихильністю нарративу про вкрадені вибори - коштувала перемоги Республіканській партії. Це справедливо, враховуючи низьку ефективність таких кандидатів порівняно з результатами конвенційних республіканців на виборах. Але кандидатів-трампістів треба оцінювати не лише за персональну поведінку. Вони взяли з собою як манеру поведінки Дональда Трампа, так і його популістську платформу. У 2022 році підйом республіканського популізму затьмарив відмінності між партіями і закрив перспективу голосувати за партію, яка більше зберігає, ніж трансформує. Дійсно, двопартійний консенсус щодо того, що Америці може знадобитись радикальна перебудова, призвів до того, що тепер обидві партії відзеркалюють одна одну. Наприклад, Америці не потрібні дві партії, які віддають перевагу фінансовому марнотратству. В жовтні, посилаюч

У 2016 році я був один з не дуже популярних голосів в Україні, хто підтримав обрання Дональда Трампа президентом. Не будучи лібералом, дискурс яких превалював в той час в соціальній мережі, я бачив повне упередження проти Трампа. Що мене обурювало більше всього, це те, що в багатьох випадках "анти-Трампізм" поєднувався з анти-консерватизмом у критиків, і це змушувало мене все більш і більше серфити мережею, писати пости в Фейсбук (який я покинув у 2020 році) в захист Трампа. Було важко зрозуміти, де закінчується критика Трампа як персони і починається критика консерватизму як такого, що змушувало мене бути ще більш агресивним в цих спробах захисту нью-йоркського будівельного магната. В свій захист скажу, що не те, що я перетворився на сліпого сектанта. Я писав тексти з критикою Трампа. Наприклад текст " Привид Обами в Сингапурі ", або " Якщо людожер запросив тебе на вечерю ", або " Сімейні цінності це не політичний трюк ". Ще тоді я побачив дивни