"Нові праві" це шлях у глухий кут

 

Девід Харсаньї

Оскільки внутріпартійна громадянська війна от-от розпочнеться і знищить сучасну Республіканську партію – схрестив пальці – дозвольте розказати, що мене бентежить.

Молоді НатКони, багатьох з яких я знаю і люблю, здається перебувають у враженні, що вони натрапили на якусь свіжу та вражаючу філософію державного управління. Насправді, вони продають ідеї, які не прижилися в цій країні 30 років тому, коли середовище було куди більш соціально консервативне і коли було набагато більше виборців з робочого класу, на яких можна було б спиратися. Якщо американці хочуть, щоб одержимі класовою війною державники роздавали їм чеки соціальної допомоги, які руйнують їхні сім’ї, та постійно скиглили про хедж-фонди з Уолл-Стріт, то вже є партія, яка бажає почухати цей свербіж. Нам не потрібно їх дві.

«Національний консерватизм», який щоправда все ще в аморфній формі, пропонує занадто вузький порядок денний для будь-якого тривалого політичного консенсусу. Йому бракує ідеалізму. Це рух, який пов’язаний з образами на демографічне скорочення мешканців в сільський місцевості та робочого класу у Іржавому поясі із середньою освітою за рахунок збільшення мешканців передмість із вищою освітою.

«Нові праві» люблять висміювати «зомбі-рейганізм». Що ж, у 80-х ф’юзіоністська коаліція, яка наголошувала на меритократичній мобільності, вільному ринку, федералізмі, патріотизмі та автономії від душної федеральної бюрократії, була за всіма історичними мірками більш успішною, ніж наступний б’юкененізм чи попередній рокфеллерізм. «Зомбі рейганізм» мав драматичний успіх не тільки у 80-х, а ще у 1994 році, а потім у 2010 та 2014 роках. Кажучи про «сяюче місто на пагорбі» можна звучати як банальний бумер, але це все ще більш привабливо, ніж похмурий апокаліптизм Рейсу 93 (прим. «Рейс 93» – так називався текст Майкла Антона у 2016 році про те, що якщо не обрати Трампа, то цивілізація помре).

Дуже багато консерваторів не правильно розтлумачили мінімальну перемогу Дональда Трампа у 2016 році як національний зсув. Це був міраж. Трамп, типова зірка шоу-бізнесу, скористався не лише втомою від Обами, а перш за все космічним неприйняттям Хілларі Клінтон. Так, Республіканська партія потребувала корегування певних позицій і зміцнення свого хребта. Не можна заперечувати, що президентство Трампа мало свої успіхи (більшість з них, до речі, на полі «зомбі-рейганізму» з дерегуляцією економіки та судовою системою) і він досяг певного успіху серед робочого класу та латино. Але Республіканці вже програли три цикли виборів, обслуговуючи непослідовний натконівський популізм.

Не існує єдиної причини або єдиної людини, винної у провалі Республіканців на виборах у 2022 році, але є певний тип кандидатів, які досягли успіху. Рон ДеСантіс, Брайан Кемп та Гленн Янгкін можуть критикувати кумівський капіталізм,  але вони не звучать як директор по коммунікаціям Ральфа Нейдера. Усі вони критикували беззаконня нелегальної імміграції, але жоден з них не виглядає шовіністом. Усі вони підтримують реформи виборчої системи, але саме головне – вони є компетентними в державному управлінні. 

Білі комірці з Вірджинії та Північної Кароліни, які живуть в мільтифункціональних районах, схоже менш стурбовані «драг квін годинами», інтригами БігТеху чи Міністерства юстиції, або державними митами – якими б важливими не були ці питання – ніж про це думає Джош Хоулі. Виборці з передмість можливо стали більш соціально ліберальними, але вони все ще консерватори. І можна припускати, що вони більше хочуть бачити реформу шкільної освіти та нижчі податки на майно, ніж коміссара, який регулює інтернет чи драконівську протекціоністську політику, що руйнує економічний динамізм.

Безумовно «Нові праві» хотіли б вважати ДеСантіса своїм. Елі Бет Стакі, як багато інших «Нових правих», стверджує, що перемога ДеСантіса у Флориді каже нам: «ми покінчили зі старою Республіканською партією зниження корпоративних податків. Ми хочемо, щоб ви використали усю свою владу, щоб нищити тих, хто нищить нас».

Це реальність у Твіттері. В реальному житті тисячі людей переїжджають у Флориду (і в Арізону, і в Техас), щоб насолоджуватись привабливим регуляторним середовищем, низькими податками та відносною свободою, а не для того, щоб побачити як губернатор дає Діснею урок. Політики, які знижують податки і відкривають школи нікого не «нищать», вони звільняють. Політику, який наполягає на тому, що державні початкові школи мають вчити дітей математиці, наукам та історії, а не ідентаризму, міфам та сексуальності, є що розповісти батькам.

ДеСантіс також є політиком. Тож він бере участь у всіх цих модних натконівських конференціях, як колись ганявся за схваленням від Club For Growth та FreedomWorks. Незважаючи на твердження лівих, ДеСантіс не виглядає як ідеолог, а радше як лідер нормальності. Можливо чинні конгресмени та сенатори мали успіх у 2022 році бо людей вже нудить від драм?

Що стосовно Джей Ді Венса, Девіде? Різні типи кандидатів апелюють до різних типів регіонів. Ніхто не каже, що «зомбі популізм» взагалі не може мати успіхів. До Венса був Рік Санторум, чиї месседжі також знаходили прихильників. Так, Венс може виграти Огайо. Майк ДеВайн, найбільш поміркований республіканець, якого можна уявити, також може виграти Огайо і ще з більшим відривом. Чи може Венс виграти Арізону чи Неваду? Навряд. Чи може Блейк Мастерс виграти Огайо? Можливо. Але американці переселяються в Хендерсон, штат Невада або в Бойсе, штат Айдахо, а не в Акрон, штат Огайо.

В той же час інтелектуальний рух «Нових правих» є троянським конем для безлічі авторитарних «постліберальних» ідей. Якщо примарне «спільне благо» вимагає відмову від усіх обмежувальних принципів, то ні, дякую. Багато секулярних правих, таких як я, захищали релігійну свободу на нейтральних, класичних ліберальних принципах. Сьогодні «Нові праві» кажуть мені, що ці принципи мертві. Якщо це правда, то мені цікаво, хто залишиться захищати їх через десять років?

До речі, якщо у вас склалося враження, що інтелектуали з аналітичних центрів «Нових правих», які виступають проти «еліт» та «лібертаріанців» і романтизують профспілки, збираються відправити своїх дітей працювати на склад за мінімальну заробітну плату, то у мене для вас новина. Це зарезервовано для плебсу. Не дивно, що «Compact», журнал «Нових правих», який виступає проти «лівих лібертінів» та «правих лібертаріанців», найняв редактором марксиста або що багато анти-воук соціалістів почувають себе комфортно в союзі з «Новими правими». Але це революція в Твіттері, а не в реальному житті.

На щастя, малоймовірно, що середньостатистичний Республіканець з малим бізнесом ставиться так само вороже до поняття індивідуальної свободи, як середньостатистичний редактор First Things. Пересічний виборець не схильний ставитись до кожного програшу на виборах, як до падіння Риму. Це прикро. Але люди, які кажуть, що це найгірша ера в історії або що ми зіткнулися з безпрецедентними та унікальними проблемами, такі самі істерички, як ті, хто кричить про смерть демократії. Більшість американців усвідомлюють, що політика це подрібнення. Я хочу жити у мінархістському раю, але я реаліст. Існує як мінімум 3 499 999 мільйонів людей, які так не вважають. Ось так це виглядає в різноманітній і великий нації. Національна партія має розширити своє послання, щоб переконати якомога більше виборців, а не задовольняти примхи купки людей. Наткони рухаються у глухий кут. 

Мої друзі вважають, що республіканський істеблішмент некомпетений та боягузливий. Можливо. На щастя перед нами не стоїть бінарний вибір. Нехай обидві фракції програють

Оригінал The Federalist