Америці потрібна консервативна партія

 

Ноа Ротман

Поки що аналіз результатів проміжних виборів зосереджувалась на тому, наскільки мімікрія під Дональда Трампа - з її жовчною манерою поведінки, конспірологічною параноєю і прихильністю нарративу про вкрадені вибори - коштувала перемоги Республіканській партії. Це справедливо, враховуючи низьку ефективність таких кандидатів порівняно з результатами конвенційних республіканців на виборах. Але кандидатів-трампістів треба оцінювати не лише за персональну поведінку. Вони взяли з собою як манеру поведінки Дональда Трампа, так і його популістську платформу.

У 2022 році підйом республіканського популізму затьмарив відмінності між партіями і закрив перспективу голосувати за партію, яка більше зберігає, ніж трансформує. Дійсно, двопартійний консенсус щодо того, що Америці може знадобитись радикальна перебудова, призвів до того, що тепер обидві партії відзеркалюють одна одну.

Наприклад, Америці не потрібні дві партії, які віддають перевагу фінансовому марнотратству. В жовтні, посилаючись на те, що його партія не пред'явила черговий багатомільйонний законопроект з витратами на пост-ковідне відновлення, замість цього ухваливши дещо, що вони назвали "Закон про зниження інфляції", Джо Байден наполягав на тому, що тепер саме Демократи "фіскально відповідальна" партія.   Це смішне твердження, але зрозуміло чому він його використав. З огляду на те, що Республіканська партія пожертвувала своєю репутацією економності, мантія фіскальної обережності стала вільною. Демократична партія не може постійно атакувати тих чесних людей, які бажають визнати неминучу неплатоспроможність наших соціальних програм, але при цьому робити вигляд, що вони партія чесних бухгалтерів. Але так само, це не може робити пост-трампівська Республіканська партія.

Перед-трампівські критики Республіканської партії зауважували, що Республіканська партія була партією фіскальної відповідальності лише коли були поза владою. Знаходячись при владі Республіканці витрачали стільки ж, скільки їх ліберальні колеги. Але лицемірство це данина, яку порок платить чесноті, а чеснотою тут є розсудливість. Відмовившись від лицемірства, в якому її справедливо звинувачували, Республіканська партія відмовилась від контрасту з Демократами, який дуже добре їй служив у часи труднощів та невизначеності. Якщо обидві партії марнотратні, то навіщо обирати червоний колір проти синього? В штатах, які очолюють Республіканці, звичайні консервативні рецепти зростання - низькі податки, придатне регуляторне середовище та право на невдачу - є перевіреними концептами. Більше того, враховуючи намір Республіканської партії представляти себе як партію боротьби з інфляцією лише тому, що її розширена присутність в Конгресі є перешкодою для великих витрат Демократів, повернення до консервативного методу вимагатиме менше риторичних викривлень на цьому шляху. 

Так само країні не потрібні дві партії, що хочуть усунути її зі світової арени. Знову ж таки, Республіканці думали, що вони за замовчуванням скористаються кривавою катастрофою, яку Байден влаштував в Афганістані. Оглядаючись назад, не зрозуміло чому. Дональд Трамп заявляв про те, що збирається зробити те саме і (як ми дізналися) він намагався вивести війська як і Байден, правда ще з меншою підготовкою. 

Тим часом, Республіканська партія перетворилась на трибуну для непопулярної думки, що США слід покинути Україну на поталу її потенційних російських завойовників. Прихильників партії щовечора бомбардують думкою в стилі Макговерна про зловісну роль Америки у геополітиці - думкою, яку поділяє лише купка макговернівських демократів, що залишилися і досі вважають Демократичну партію своїм домом. Республіканці, навчені Трампом, все більше приходять до думки, що світопорядок під проводом Америки не вартий збереження. Тож банальне і невдячне завдання збереження вигідного статус-кво лягає на плечі їхніх опонентів.

Говорячи про немодний контр-революційний акт збереження статус-кво проти сил радикальних змін, США потрібна консервативна партія, яка б чуйно реагувала на бажання своїх про-лайф прихильників та заважала на політичну реальність в епоху "пост-Доббса". Активісти проти абортів, які колись могли думати, що зможуть нав'язати сусідам своє бачення суспільства, зараз отримали щось на кшталт пробудження від мрій, яке могли пропустити тільки люди в комі. Здорова політична партія почула б ці сигнали і реагувала б відповідним чином.

Консервативна партія не позбавлена моральних переконань, але вона не позбавлена також переконаності та інкременталізму, які впливають на зміну соціального контракту протягом поколінь, а не за один виборчий цикл. Рішення у справі Доббса скасувало півстолітню передбачуванність. Прогресисти та їхні прихильники так само далеко не йдуть в ногу з американським мейнстрімом в питаннях абортів, але вони максимізували свою підтримку виступивши прихильниками статус-кво, якими вони не є. Республіканці вірять, що вони відновили більш довговічну соціальну угоду. Але не роблячи наголос також на свободі та суверенітеті особистості, для стороннього глядача це виглядає як радикалізм.

Звичайно Америці не потрібні дві партії, охоплені параноєю. Для Демократів історія Америки це історія Балкан про постійну міжплемінну війну. Багаті проти бідних, корпоративна Америка проти малого хлопця, біла більшість проти усіх інших, і так далі. Це розповідь про історичні образи і довгий марш до справедливості, кульмінацією якого є помста переможеним. Такий погляд створює родючий грунт для процвітання конспірологічних теорій, саме тому Демократична партія довгий час була домівкою для тих, хто заперечував чесність виборів і сумнівних з точки зору Конституції ідей захоплення влади для покарання змовників.

Ображені почуття, що вимагає такий світогляд, були імпортовані Трампом в Республіканську партію і розцвіли там, як інвазивний вид. Але це не той погляд, який буде довго квітнути в політичній коаліції, яка цінує індивідуальну незалежність понад усе. Цей погляд, який розцінює державну владу як інструмент для розв'язання історичних несправедливостей, а не тим, чим вона найчастіше є - перешкодою для процвітання і провокування більшості конфліктів, ніж їх вирішення, швидко охопить параноя.  

В часи, коли в Америці була консервативна партія, це була "нудна партія". Всупереч її критиками, "нудна партія" не була позбавлена етичних міркувань, стійких політичних переконань чи волі формувати націю за своїм уподобанням. Також вона не була позбавлена перемог, якби не хотілось це визнавати її критикам. Сьогодні в країні є дві "жваві" партії, а "жваві" партії - це непередбачувані партії. Обидві прагнуть фундаментального перетворення американського суспільного договору. Обидві погано ставляться до вибору, який ви зробили самі для себе і його сукупного ефекту. Жодна з них немає ентузіазму щодо американських інститутів, збудованих на самоврядуванні або механізмах ентропійної соціальної організації без участі керівної руки.

Певною мірою це природна схильність, яку ми очікували б від технократичної партії - партії реформ, пожвавлення та оновлення. Це не притаманно консервативній партії, тому вона і може здатися минулим. Якщо послухати, що кажуть найзатятіші претенденти від Республіканської партії, то нація опинилась в стані екзистенційної небезпеки, яка вимагає революційних дій. В Америці більше немає жодної партії, яка була б спрямована на приборкання наших реакційних імпульсів, які то входять в моду, то виходять з неї серед нашого аристократичного класу. Наша політична культура зараз представлена двома фракціями, які прагнуть до оновлення нашої держави, і в цьому сенсі стали схожі одна на одну. 

Оскільки ліберали стають прогресистами, а консерватори - популістами, американці дивляться на цю перманенту кризу ідентичності і бачать націю без дорослих, без людей, які б могли утримати свої переконання довше кількох місяців. Америці потрібна партія дорослих. Америці потрібна консервативна партія.

Оригінал Commentary