Останній Батько-засновник Джеймс Монро. Частина десята: Рятівник нації
1. Битва за столицю
Після втечі з Вашингтону, розгублений Медісон перебував в депресивному стані, але йому вистачило сил та розуміння призначити Джеймса Монро виконуючим обов'язки військового міністра. Медісон фактично наказав Монро узяти усю повноту військової влади, зробивши його замість себе головнокомандувачем, а сам відсторонився від подій. Яскравою ілюстрацією ситуації був момент, коли до Медісона завітала делегація людей в паніці, вмовляючи президента здати усе британцям, щоб інші міста в околицях Вашингтона не зазнали його долі. Президент Медісон стояв серед панікуючого натовпу розгублений, поки до натовпу не звернувся Монро: "Якщо хтось з вас пошле депутацію до британців з умовами капітуляції, я насаджу ваші голови на багнети".
Монро ніколи було впадати в депресію, бо потрібно було рятувати ситуацію. Монро розумів, що генерал Росс піде на Балтимор, тому відправив туди впливого сенатора від Меріленда та генерала Семюеля Сміта (того самого, який колись наломав дров, коли продавив акт про ембарго на усі британські товари в часи пізнього Джефферсона, чим ледь не вбив американську економіку та просунув свого бездарного брата на посаду Держсекретаря в часи першої адміністрації Медісона), керувати обороною міста, а сам закріпився з 7-ма тисячами мілітменів, яких набрав за цей час, в околицях Вашингтону, показавши, що з падінням столиці американська армія не розбита. Тут з'явився генерал Армстронг, який приїхав в місце дислокації Першої бригади мілітменів, набраних Монро, щоб "взяти командування на себе". Обурені мілітмени ледь не вбили Армстронга і відмовились виконувати його накази. До речі, офіційно він досі був на посаді, але під загрозою фізичної расправи, його змусили "подати у відставку" і він втік в Балтимор.
Навіть федералістська преса не витримала і прокоментувала перформанс Армстронга у Вашингтоні віршем: "Літай, Монро, літай - Тікай, Армостронг, тікай". В Балтиморі Армстронг намагався також розвести якусь бурну квазі-військову діяльність, але там вже був Сміт зі своїми мілітменами і вони швидко звели нанівець ці спроби. Армстронгу лишилось писати пасквілі проти Монро про те, як той "нацькував на нього розбійників" і що його звільнення це не результат його ганебного керуваня війною, а "інтриги містера Монро".
Втім Джеймс Монро не мав часу вступати в полеміку з нікчемною людиною, яка фактично призвела до знищення столиці своєї країни, він готувався дати бій британцям в Балтиморі і Новому Орлеані, які бачив ключовими пукнтами для захисту країни. Монро навіть зробив нечуване для республіканця - він почав вимагати від Конгресу негайно створити Федеральний банк. Республіканці були створені на платформі боротьби з федеральним банком, цього дітища засновника Федералістської партії і колись головного опонента республіканців Александра Гамільтона.
Але Монро тим і відрізнявся від Медісона: Медісон був одним з кращих теоретиків та філософів серед Батьків-засновників, Монро ж був практиком і управлінцем. Він вже не був романтиком та радикалом початку своєї кар'єри, коли навіть Медісон здавався йому поміркованим, досвід роботи дипломатом та командувачем військами зробив його прагматиком. Війна коштує дорого, зброя коштує грошей, солдатам треба платити зарплатню, для перемоги потрібні зброя та солдати, однієї теорії замало.
Вимога створити Федеральний банк сколихнула політичне болото, але в Джеймса не було часу чекати поки конгресмени та сенатори ламатимуть ораторські списи. Монро видав "диктаторський" наказ - зобов'язав приватні банки надати йому 5 мільйонів доларів позик під державні гарантії. Ще мільйон йому видало місто Нью-Йорк за своєю ініціативою. Монро отримав гроші, за які міг набирати солдат, а тому він міг виконати свої обіцянки Сміту у Балтиморі та Джексону у Новому Орлеані про посилення їх сил.
Британці підійшли до Балтимору, де Сміт організував оборону у форті Мак-Генрі. Три дні британці штурмували форт, але цей штурм зазнав поразки. Балтиморський адвокат Френсіс Скотт Кі, який в цей час знаходився на судні коло Балтимору і бачив усю баталію, 14 вересня 1814 року після чергового обстрілу Форта Мак-Генрі, побачив, що "зірково-смугастий прапор досі розвивається над фортом". Це надихнуло його написати вірш "Стяг, що усипаний зірками" ("The Star-Spangled Banner"). Потім цей вірш покладуть на британську мелодію "To Anacreon in Heaven" і 3 березня 1931 року ця композиція стане офіційним гімном США.
Семюель Сміт довів, що на полі бою він був краще, ніж в питаннях зовнішньої політики і став героєм нації, залишивши знання про його темні плямі біографії в часи пізньої адміністрації Джефферсона та ранньої адміністрацїі Медісона на поталу професійних істориків.
Поразка британців під Балтимором призвела до "жеста доброї волі" від британців в усьому районі Потомака та Чесапікської затоки, яку британці покинули. Можна сказати битву за столицю Монро виграв. Органи державної влади повертались у Вашингтон, хоча там була руїна. Медісону свій будинок під резиденцію надав плантатор з Вірджинії Джон Тейло ІІІ, Конгрес проводив засідання у готелі, а Верховний суд засідав в одній з кімнат приватного будинку одного з клерків суду.
2. Придушення спроб сепаратизму Півночі
Джеймс Монро продовжував рвати зі своєю молодістю та республіканською догмою. Пам'ятаєте спір Джона Маршалла та Джеймса Монро в Легіслатурі Вірджинії? Тоді Монро, що потрапив під вплив радикала Патріка Генрі доводив, що Конституція та, в тому числі, велика федеральна армія є загрозою свободам, а його друг і оппонент федераліст Джон Маршалл казав, що його приятель просто не знає історії і запитував чим він буде захищати націю у разі нової війни.
Романтика молодого Монро поступилася місцем реалізму. Монро оголосив, що планує створити постійну федеральну армію у сто тисяч чоловік - такі цифри були і для федералістів доволі радикальними. Монро разом з міністром фінансів Александером Дж. Далласом розробили план створення Другого банку США, який Даллас подав до Конгресу. Яка іронія історії - Александр, хоч на цей раз і Даллас, а не Гамільтон, за підтримки Монро вимагає створення Федерального банку. І цей банк в тому числі має профінасувати постійну федеральну армію у сто тисяч чоловік.
Конгресс все ще був республіканським, та й федералісти не горіли бажанням допомагати Монро - він все ще був республіканцем. Конгресмени дозволили лише постійну армію у десять тисяч людей з можливістю під час війни за погодженням зі штатами набрати ще сорок тисяч. А законопроект Далласа про Другий банк був настільки урізаний конгресменами, що не мав сенсу і Медісон його заветував. Даллас намагався зібрати кошти для солдат за допомогою казнайчейських зобов'язань, але не зміг. Кінець кінцем більшу частину жалування солдатам заплатять земельними сертифікатами, що були таким собі активом.
Тим часом для Монро постала й інша проблема - проблема сепаратизму. У місті Хартфорд штату Коннектикут зібрався конвент делегатів зі штатів Коннектикут, Род Айленд, Массачусетс та Вермонт, де делегати збиралися оголосити сецессію, атже представники цих штатів були вкрай не задоволені "війною містера Медісона", як її називали на Півночі.
Монро надіслав до Коннектикута полковника Томаса Джезапа, який мав слідкувати за тим, що відбувається і передати послання делегатам. Послання було в тому, що Монро наказав Губернатору Нью-Йорка Деніелу Д. Томкінсу мобілізувати сили ополчення Нью-Йорка та одразу після оголошення сецесії рухатись на Хартфорд, де затримати заколотників і нейтралізувати усіх, хто чинитиме спротив. Заколотники не підготували військових сил, а швидкі дії Монро нейтралізували загрозу. Налякані силами Монро у Нью-Йорку делегати не наважились оголосити сецессію.
Мало висвітлений популярною культурою факт полягає в тому, що першу в історії США спробу сецессії організували північні штати, а не південні. Але швидкі і жорсткі дії Монро цю спробу придушили.
3. Мир
Як вірно прогнозував Монро, другою ціллю британців після Балтимору став Новий Орлеан. Тому він надіслав війська на підкріплення сил Ендрю Джексона і наказав тому готувати оборону там. Втім Джексон, який ніколи не відрізнявся дисципліною, вирішив атакувати іспанців у Флориді (бо вважав, що вони пустять британців через Флориду) і розбив їх коло Пенасколи. Однак це дало змогу британцям висадитись під керівництвом Едварда Пакенхема коло озера Боргн, зайшовши туди зі сторони Мексиканської затоки.
Затримка Джексона у Пенасколі, дала змогу британцям закріпитись, тому коли Джексон атакував їх, його війська зазнали поразки і він змушений був відступати у Новий Орлеан. Однак Едвард Пакенхем зробив рокову помилку і вирішив не переслідувати тікаючого Джексона, а дочекатись підходу підкріплень. Це дало змогу Джексону укріпити позиції коло Нового Орлеану і побудувавши лінію оборони, яка отримала назву "Лінія Джексона".
Спроба британців пробити "Лінію Джексона" в лоб скінчилась катастрфою. Під час бою загинув і сам Пакенхем від влучання артилерійського снаряду, що деморалізувало та дезорганізувало британські сили і вони змушені були відступити. Битва за Новий Орелан, остання битва цієї безглуздої війни, була виграна американцями.
Іронія була в тому, що як ця війна почалась безглуздо через брак комунікації, так і закінчилась, атже два тижні до "Битви за Новий Орлеан" в місті Гент вже був підписаний договір про мир і не дивлячись на те, що "Битва за Новий Орлеан" стане національним міфом США, а Ендрю Джексон зробить на ній собі ім'я - по факту вона не мала сенсу.
Після поразки Наполеона, основне каміння зіткнення між американцями та британцями, а саме затримання і арешти американських моряків, зникло, адже ці моряки були потрібні британцям саме у наполеонівських війнах.
Джеймс Монро, після свого провалу в Конгресі зі створенням стотисячної армії та Другого банку США, добре розумів, що ресурсу виграти війну в нього немає. Насправді не дивлячись на чудові перемоги у Балтиморі та Новому Орлеані, армія США була на порозі колапсу. Платити солдатам було нічим, а сертифікати на землю були просто папірцями. Поразка французів також не лишала особливих надій, адже існувала небезпека, що після зречення Наполеона, британці усі сили кинуть на американців. Власне багато хто цього і вимагав, такі були суспільні настрої в Британії, однак війни в Європі та США дуже сильно обтяжили британську казну і прем'єр-міністр Великобританії граф Ліверпул вирішив рухатись в бік миру.
Фактично договір в Генті повернув статус-кво, який існував до початку війни: британці залишили ті землі, які захопили у США (район озера Мічіган), британцям повернули контроль над частиною Верхньої Канади і навіть іспанцям повернули Флориду. Війна закінчилась тим, що ніхто нічого не здобув, але були вбиті тисячі людей, зруйнована економіка США, Вашингтон лежав руїнах.
Але Джеймс Монро нарешті отримав публічне визнання - він був в очах більшості рятівником нації. Саме його компететні дії втримали країну від повного розгрому. Усі помилки списали на Медісона, а ті самі конгресмени та сенатори, які самі ж вимагали війни з Британією, блокували призначення Монро на її початку, розповідали про "вірджинську династію" - все це тепер списували на втратившого популяність Медісона і робили вигляд, що вони завжди підставляли плече новому національному герою.
.jpg)
Комментарии
Отправить комментарий