Останній Батько-засновник Джеймс Монро. Частина п'ята: Купівля Луїзіани та невдала місія в Лондон

 

1. Купівля Луїзіани

Насправді Монро не дуже хотілось повертатись у Францію через своє матеріальне становище. Нова Республіканська адміністрація Джефферсона відмінила усі "аристократичні порядки" адміністрації Адамса, до яких віднесли і витрати на державних службовців. Гроші, які йому видали на місію у Францію, були настільки незначні, що фактично Монро жив за власний кошт, а він не був таким багатим як Джефферсон. Однак справа рухалась до війни з Іспанією та Францією, тому Монро не міг відмовити Джефферсону. Монро довелось продати частину своїх земель і навіть домашніх сервізів, щоб знайти гроші на поїздку. Його друг Джеймс Медісон, щоб допомогти Монро, погодився покрити частину боргів Монро, іншу частину покрив його дядько Джозеф Джонс.

Джефферсон надав повноваження Монро купити у Франції Новий Орлеан та Флориду за 9 мільйонів доларів. На той час Джефферсон ще не знав, що Флорида не була частиною таємної угоди 1800 року. Коли іспанці купили Луїзіану у Франції в "пакеті" йшла також Флорида, однак за угодою з Наполеоном Флорида лишалась у іспанців, а Джефферсон думав що іспанці передали усі землі, що колись придбали у Франції. Тим часом більш войовничий безпосередній керівник Монро Держсекретар Джеймс Медісон надав Монро інструкції, за якими, якщо йому не вдасться домовитись з французами, вирушити у Лондон і домовитись з британцями про спільні військові дії проти Франції. Джефферсон і чути не хотів про альянс з Британією, однак Медісон в таємниці від президента, повідомив посла Франції, що "якщо хоч один черевик француза буде в Новому Орлеані", союз з Британією стане неминучим. "Враховуючи перевагу британців на морі", місія Франції у Луїзіану буде катастрофою, повідомляв Медісон французького посла.

Поки Монро плив до Франції, Роберт Лівінгстон вів перемовини з Талейраном в Парижі. Наполеону доповіли про погрози Медісона, до того ж Наполеон розумів, що з урахуванням повстання у Санто-Домінго, в нього немає сил, які можна б було направити в Луїзіану і її втримати. Результатом може стати лише, що франкофільска адміністрація США перейде на бік ворога - Великобританії. Наполеон почав розуміти, що його "Луїзіанська мрія" нездійснена, але все ще не міг від неї відмовитись. Тому Талейран запитав Лівінгстона чи не бажає США купити "усю Луїзіану" за 15 мільйонів. Лівінгстон повідомив, що їх цікавить тільки Новий Орлеан та Флорида, однак Талейран наполягав, що вони готові розглянути тільки продаж усієї території. Це була тактична хитрість француза, щоб завести перемовини у глухий кут, адже він добре знав, що Лівінгстону не надали повноважень на купівлю усієї території.

Звістка про приїзд Монро роздратувала Лівінгстона, який вважав, що його перемовини зійшли з мертвої точки і зараз Монро забере усю славу, але це було не так, адже по-суті більш досвідчений Талейран перегравав Лівінгстона та затягував час. Лівінгстон повідомив Монро про пропозицію Талейрана. У Монро теж не було таких повноважень, але Джеймс дуже добре зрозумів, що робить Талейран. Всупереч своїм повноваженням, він повідомив Талейрана, що приймає пропозицію. Відступати французам було нікуди - 30 квітня 1803 року Монро та Лівінгстон з однієї сторони та міністр фінансів Франції Франсуа Барбе-Марбуа підписали угоду про передачу Луїзіани США. Монро здійснив найбільше безкровне збільшення території держави в історії - була передана територія, більша ніж території Великобританії, Франції, Німеччини, Іспанії та Португалії разом узяті.

Міністр фінансів Франції Франсуа Барбе-Марбуа

Потім Монро визнає, що "можлива загроза захоплення Нового Орлеану силою дала імпульс рішенню Наполеону". Тобто жорсткі ультиматуми Медісона зіграли свою роль, хоча головним героєм на публіку став Джеймс Монро.

Після підписання угоди Наполеон запросив Монро до себе, де Джеймс вперше зустрівся та поспілкувався з Бонапартом. Наполеон справив скоріше негативне враження на Монро, так само як ситуація у Франції під його орудою.

"Суверенітет народу існує тільки формально, насправді уся влада належить лише йому" - писав Монро Джефферсону. Монро вважав, що Наполеон аналог Вашингтона, але Наполеон не був схожий на Джорджа ані харизмою, ані манерами, ані своїми поглядами, які за фасадом лозунгів про свободу, дуже відрізнялись.

Наполеон Бонапарт

Щодо купівлі у США думка знову розкололася по фракційному принципу. Федералісти, які ще нещодавно вимагали оголосити війну Франції і увести війська у Новий Орлеан, почали звинувачувати Джефферсона та Монро у марнотратстві, а також вказували на перевищення повноважень від Монро, адже йому не давали повноважень купувати території за таку суму. Головна газета Федералістів бостонська "Columbian Centinel" писала, що "це безперспективні землі, населені тільки вовками та агресивними індіанцями". "Ми віддали гроші, яких в нас мало за території, яких в нас і так забагато" - обурювалося видання.

Головне федералістське видання "Columbian Сentinel"

Додав пального у вогонь і Лівінгстон, який був ображений на те, що уся слава дісталася Монро, тому почав розповідати, що це його заслуга, зважаючи, що першу пропозицію Талейран оголосив йому. Монро відмовився вступати в дебати з Лівінгстоном і мірятись чия це заслуга, він написав Сенату листа де високо оцінив роботу свого колеги Лівінгстона і сказав, що не претендує на будь-яку особливу роль в цій історії. Однак не дивлячись, що Монро публічно дуже добре відгукувався про свого колегу, особисто їхні відносини були назавжди зіпсовані.

Ускладнювало ситуацію і питання з Флоридою. Монро ставили завдання купити Новий Орлеан та Флориду за 9 мільйонів, натомість було придбано усю Луїзіану за 15, але без Флориди. Під час прийому у Наполеона, Монро попросив Бонапарта посприяти в питанні Флориди, адже Монро збирався поїхати в Мадрид і провести перемовини з іспанським королем. Наполеон обіцяв, але ніколи цю обіцянку не збирався виконувати. Він попросив Монро почекати і відкласти поїздку в Іспанію. Монро думав, що цей час потрібен Наполеону, щоб самому провести перемовини з іспанцями на користь американців. Однак Наполеон не збирався цього робити і намагався будь-що затягнути зустріч іспанців з Монро, адже під час цих перемовин роздратовані іспанці могли викрити французів і розповісти хто саме і з яких мотивів був ініціатором історії з Луїзіаною.

Поки Монро чекав відповіді від Наполеона щодо "питання Флориди", він наніс візит своєму другу Лафайетту, який повернувся додому. Монро не бачив Лафайетта 20 років, а його дружину Адріану, яку він визволив з в'язниці - 9 років. Сім'я перебувала в скрутному матеріальному стані і Монро вирішив їм допомогти. США виділяло ветеранам Війни за незалежність неосвоєні землі на Заході. Лафайетт мав право на 11, 500 акрів землі в Огайо. Лафайетти не збирались їхати освоювати "Дикий Захід", оскільки по-перше вже були людьми у віці, по-друге однією з умов Наполеона, який дозволив їм спокійно жити, було триматись осторонь політики та іноземних урядів. Переїзд Лафайеттів в США міг бути розцінений як політичний крок і викликати гнів Бонапарта. Монро домовився з британським банком "Baring Brothers" на те, що вони дадуть кредит Лафайеттам в заставу земель в Огайо. Монро вкотре допоміг сімейству Лафайеттів.

2. Британська невдача

Зближення США та Франції не могло не вплинути на відносини з Великобританією, які стали ворожими. Гірше стало, коли почались Наполеонівські війни. Британія потребувала якомога більше кораблів, а головне персоналу. Американці були найбільш придатними - вони володіли англійською мовою, тим паче Британія вважала їх своїми громадянами. Тому Великобританія почала затримувати американські кораблі і змушувати насильно американських моряків служити короні. Посол США у Великобританії, федераліст та англофіл Руфус Кінг після "Луїзіанської угоди" вирішив піти у відставку та покинув Лондон. 

Руфус Кінг

Джефферсон знову звернувся до Монро і просив відкласти візит в Іспанію та терміново вирушати у Лондон, щоб укласти угоду та припинити затримання американських кораблів. Монро був скептичний - він був відомий франкофіл і такому як він було б важко про щось домовитись з Лондоном, якщо вже такий англофіл як Кінг не зумів. Проте Монро не став сперечатись і вирушив в Лондон.

Однак до здивування Монро, спочатку його прийняли добре і навіть в перші дні він отримав запрошення від короля Георга ІІІ. З ним сталася ситуація прямо протилежна тому, що була з Наполеоном - він очікував в обличчі Наполеона побачити "нового Вашингтона", а побачив доволі неприємну на його смак людину. Навпаки в обличчі Георга ІІІ він очікував побачити тирана та самодура, а зустрів доволі освіченого та інтелігентного монарха, який, на відміну від Наполеона, здався Монро цікавив співрозмовником.

"В коледжі мене вчили, що він ворог свободи. Я воював проти його військ у війні... З часом ці почуття притупились, але ніколи не згасали. Але зараз я покинув короля з більш приємною думкою про нього, ніж коли почався мій візит" - писав Монро Медісону.

Король Георг ІІІ

Однак не дивлячись на теплий прийом, ситуація з моряками та кораблями тільки погіршувалася, оскільки Наполеонівські війни в Європі набирали оберти. Монро відверто писав Медісону, що у зв'язку з розгортанням бойових дій усюди, Британія не зможе відмовитись від такого способу набору моряків, адже вкрай потребувала їх.

Ще гірше було те, що відношення до Монро на кінець року значно погіршилось і він фактично став парією у вищому світі Лондона, хоча і не зі своєї вини. Винним був його друг - президент Джефферсон. Британці були впевнені, що Джефферсон демонстративно глузує і принижує британського посла, через що Монро піддали остракізму. Але не дивлячись на те, що Джефферсона можна було б назвати англофобом, він не збирався спеціально принижувати посла. Просто так склалася ситуація і скоріше за все Джефферсон навіть не розумів суть претензій британців, а британці явно перебільшували і підійшли до питання зверхньо та зі снобізмом.

По-перше у США усі владні інституції перемістились у нову столицю - Вашингтон. І вона була жахлива на той час. Це була болотяна місцевість з декількома трактирами і малими кривими дерев'яними домівками. Дипломатичному корпусу Британії довелось переміститись туди і вони постійно плакали в Лондон і вважали це приниженням - жити в таких умовах. Але ці претензії доволі дивні, зважаючи, що жити в таких умовах доводилось іншим послам та й самим американським можновладцям.

Вашингтон у 1800-му році

По-друге Томас Джефферсон відмінив усе, що він називав "британськими порядками Адамса" (а насправді вони були і Вашингтона так само). Були відмінені порядки прийому в Білому домі, етикет, навіть форма одягу. Джефферсон приймав багато гостей, віддавав перевагу спільним обідам, а не званим прийомам, що обурювало посла. Якось його з дружиною посадили поруч з фермером (який жах!). Також Джефферсон якось прийняв британського посла в костюмі для полювання, оскільки тільки з нього повернувся. Це обурило посла, який слав депешу в Лондон про чергове "приниження" від президента США.

Монро зрозумів, що ситуації не виправить. Більш того, Лондон був значно дорожчий за Париж. Проживання там серйозно било по сімейному бюджету Монро. Тому він попросив Джефферсона відкликати його. Джефферсон натомість запропонував Монро стати новим губернатором Луїзіани, однак Монро відмовився. Він хотів повернутись в США і піти з держслужби. І хоч Джефферсон вже був готовий відпустити Монро, втрутився Медісон, який попрохав Монро ще послужити Батьківщині і поїхати в Іспанію та домовитись таки по Флориді.