Останній Батько-засновник Джеймс Монро. Частина третя: посол у Франції
1. Французька місія
Прибуття Джеймса Монро у захоплену кривавою революцією Францію одразу ж почалось з халепи, коли у порту в Гаврі його багаж розграбували. Але в цілому, на щастя для Монро та для його близьких, він разом з родиною прибув у Францію, коли революційний шторм вщухав, а кривавого тирана Робесп'єра вже стратили. Не дивлячись на те, що Монро та його однодумці були франкофілами та прихильниками революції, Робесп'єр та його режим не подобались американцям і в кращому випадку розглядалися як кривавий ексцес на шляху до більш адекватного суспільного стану.
"Тепер (після страти Робесп'єра) Франція від Гавру до Парижу насолоджується затишшям. Усі в основному згодні, що Робесп'єр став занадто всемогутнім. Напевно історія не знала більш кривавого та безжального тирана" - писав Монро держсекретарю Рендольфу.
Колишній посол, ненависник революції та федераліст Говернор Морріс зустрів Монро дуже прохолодно, лише провівши Джеймса в будівлю посольства, представив персоналу і демонстративно пішов. Він не вдарив пальця об палець, щоб увести Монро у курс справи, познайомити з впливовими парижанами чи якось іншим чином допомогти з введенням нового посла у владні кола Франції. Монро нікого не знав в Парижі.
Резиденція Монро в Парижі
Монро очікував на допомогу Морріса, звертався до нього особисто і листами, але Морріс повністю ігнорував Монро. Тоді Монро вирішив діяти сам і розіслав листа усім депутатам Національного Конвенту, де просив права виступити перед Конвентом і передати послання від імені президента Вашингтона та США.
Монро запросили в Конвент, де новий посол виступив з промовою, яка застала зненацька багатьох по інший бік Атлантики.
"Республіки мають триматись одна одну. Особливо Американська та Французька. В нас спільні цінності, які лежать на рівних та невідчужуваних правах людини... Америка не буде лише спостерігачем ваших труднощів у ці непрості часи. Я стою перед Вами як декларація нашого уряду про повну і беззастережну підтримку Французької Республіки!".
Конвент вітав Монро оплесками, а депутати проголосували за те, щоб помістити прапор Америки поруч з французьким в залі Конвенту.
Вже за два тижні він домігся перемов з керівництвом Комітету публічної безпеки про припинення зупинки французами американських кораблів у нейтральних водах, а також доступу американських товарів невійськового призначення у французькі порти. Дуже швидко ці перемовини увінчались успіхом і Монро рапортував додому, що цілі місії, на його думку, виконані - Франція більше не буде затримувати американські кораблі і відкриває свої порти для американських товарів.
Не забув Монро і про гуманітарні аспекти своєї діяльності.
Дружина його друга Лафайетта Адріана була все ще у в'язниці. Монро застосував свої нові зв'язки, а також використав приязнь паризького бомонду до себе і зумів добитись того, що Адріана Лафайетт була звільнена з в'язниці.
Адріана Лафайетт
Іншим випущеним з в'язниці зусиллями Монро став відомий памфлетист і революціонер Томас Пейн. Англієць Пейн підтримував і брав участь як у американській Війні за незалежність, так і у Французькій революції. Іронія долі, що в свій час Пейн вступив в жорстку полеміку з Едмундом Берком, який попереджав, що Французька революція йде шляхом встановлення деспотизму, натомість Пейн приїхав у Францію і писав пасквілі проти Берка, поки пророцтво Берка не здійснилось і самого Пейна ледь не з'їла підтримувана ним революція.
Втім Пейн був відомим і популярним в Америці, тому Монро доклав значних зусиль, щоб витягти Пейна з в'язниці і це йому вдалося. Монро поселив Пейна в себе в резиденції, але швидко дізнався, що за неприємна особистість це була. Пейн почав писати пасквілі проти Джорджа Вашингтона та розпускати про нього брудні чутки. Монро декілька разів просив Пейна припинити і не витримавши, кінець кінцем змушений був викинути Пейна зі свого будинка. Тоді Пейн почав розпускати брудні чутки і проти Монро, розповідаючи, що це Монро підбурював його виступити проти Вашингтона. "Він розповідає, що це я його спровокував, але це брехня" - писав Монро Джеймсу Медісону. Брехливі наклепи цього скандаліста та демагога ще багато раз будуть псувати нерви Монро у Штатах і стануть підґрунтям для атак на нього від його ворогів.
Однак, не дивлячись на інцидент з чорноротим Пейном, Монро міг вважати свою французьку місію тріумфом.
Однак зовсім інше бачилось з США.
Коли федералісти прочитали текст промови Монро перед Конвентом, почався скандал. Федералісти в адміністрації Вашингтона запевняли президента, що Монро перевищив свої повноваження і фактично оголосив про альянс з Францією. Англофіл та федераліст Джей повідомляв з Лондону, що Монро ледь не зірвав йому перемовини і досягнути згоди тепер буде важче.
Усі тиснули на держсекретаря Рендольфа, який зламався під тиском і написав гнівного листа Монро, "Входячи в Конвент Ви мали тримати в голові ці ідеї: "США нейтральні; великі сили дуже ревниві; з Англією в нас угода;. Англія не мала б подумати, що ми зробили вибір на користь Франції". Ваше звернення до Конвенту мало бути складено так, щоб в ньому не залишилось можливостей розпалити чиїсь почуття".
Монро був шокований. Складалося враження, що Рендольф через смуту в Америці, що вчинили федералісти, намагається перекласти провину на нього. Він написав листа Рендольфу, де нагадав його ж інструкції, які він дав перед місією. Монро нагадав, що на момент його прибуття відносини між США та Францією "знаходились у найгірших кондиціях з можливих: наші угоди були розірвані, торгівля між країнами припинена... Наш минулий посол не просто на мав довірливих стосунків з французьким урядом, його просто ненавиділи та йому не вірили. Я змінив траєкторію повністю, до нас зараз найліпше ставлення...Не думаю, що я заслуговую на такі слова" - писав Монро Рендольфу.
Рендольф все ж зрозумів і визнав, що він був неправий. Тому він надіслав Монро лист з вибаченнями і запевнив, що Монро користується його повною підтримкою.
Тим часом, не дивлячись на бідкання Джея з Лондона, йому вдалося укласти сумнівну угоду з британцями, яка отримала назву "Угода Джея". За нею Британія відкрила частину своїх портів для американців (переважно для товарів, які сама потребувала) та відводила свої війська, які знаходились на територіях, що за Паризькою мирною угодою належали США, в Канаду, натомість США відкривали усі свої порти. В той же час США лишала свої порти закритими для французів.
Ця угода викликала обурення в Парижі, який фактично звинуватив американців, що не дивлячись на усі запевнення в нейтралітеті та поступки, на які пішла Франція, США стають на бік Британії в спробах континентальної блокади. Монро запевняв, що "зробить усе, що в його силах, щоб ця угода не була прийнята".
Однак Монро не міг нічого зробити. Федералісти святкували угоду як свою перемогу і вирішили зробити її приводом, щоб позбавитись від своїх опонентів. Джордж Вашингтон схоже остаточно обрав Адамса своїм наступником і зробив ставку на федералістів. Анти-федераліст і противник "Угоди Джея" Рендольф пішов у відставку.
На посаду держсекретаря замість Рендольфа Вашингтон обрав затятого англофіла та федераліста Тімоті Пікерінга, який почав кампанію по звільненню усіх анти-федералістів з адміністрації. В тому числі і Монро. Обурена "Угодою Джея" Франція відкликала свого посла зі США, але Пікерінг переконував Вашингтона, що це суцільна провина Монро. "Він (Пікерінг) написав мені листа в тоні, ніби він наглядач на фермі, а я член якоїсь бродячої шайки" - скаржився Монро Медісону.
Переконаний Пікерінгом, що погіршення відносин з Францією це суцільна провина Монро, у 1797 році Вашингтон відкликає Монро з Франції. Голова французької Директорії Поль Баррас сказав Монро, що "з вашим відкликанням ми стали свідками доволі дивного видовища. Не нам рахувати наслідки дивної поблажливості вашого уряду до своїх колишніх тиранів. Я хочу лише, щоб Ви передали доброму американському народу, що ми завжди будемо на боці свободи. Що стосується Вас, пане посол, то Ви завжди стояли на боці принципів. Ви знаєте справжні інтереси своєї країни. Ми шкодуємо про Ваш від'їзд. Ви полишаєте звання представника Америки, але ми лишаємо пам'ять про Вас як громадянина, чиї особисті якості зробили честь цій посаді".
Коли Монро прибув на Батьківщину, тут вже був новий президент. Джордж Вашингтон підтримав свого віце-президента федераліста Джона Адамса. Опонував йому на виборах друг Монро Томас Джефферсон. Джефферсон під час кризи навколо "Угоди Джея" об'єднав більшу частину анти-федералістів і опонентів угоди в нову партію - Партію Республіканців. На той час партійна політика тільки зароджувалась і такого поняття як офіційна назва партії не існувало. Пізніше історики назвуть цю партію Демократично-Республіканська партія, однак в той час самі члени партії майже не використовували цей термін, називаючи себе "Республіканцями", а партію "Республіканською".
Кольори нової партії Джефферсона
Під час виборів ведмежу послугу Джефферсону надав посол Франції П'єр Август Оде. Оде почав прямо агітувати за Джефферсона, чим викликав обурення американців за таке нахабне втручання у внутрішню політику. З підтримкою Вашингтона і завдяки поведінці Оде Джон Адамс виграв вибори. За правилами тих часів, той кандидат, який посів друге місце ставав віце-президентом, тому Томас Джефферсон став віце-президентом. Першою справою Адамс попросив Оде залишити США. Джордж Вашингтон в своїй останній промові перед Конгресом звинуватив Францію у недружній поведінці і оголосив, що "США знаходиться фактично в стані війни з Францією".
Прибувшого з Франції Монро зустрічав новий віце-президент Томас Джефферсон. Держсекретар Пікерінг та президент Адамс демонстративно були відсутні. Але для Республіканців, на відміну від Федералістів, Монро був героєм, а його місія у Франції - тріумфом. Тому Джефферсон та його однопартійці дали шикарний прийом на честь колишнього посла. Джефферсон висловив сподівання, що Монро приєднається до нової партії, серед членів якої користувався великою популярністю.
Тим часом для Федералістів Монро був ледь не породженням пекла. "Він вигнав на вулицю самого Томаса Пейна" - писала федералістська преса. Також вони поширювали наклепи, які розпускав проти Монро сам Пейн, на кшталт того, що "Монро відмовився підіймати тост за Вашингтона на одному з банкетів в Парижі".
Ще гірше стало, коли до нього з'явився Александр Гамільтон і звинуватив Монро у тому, що саме він злив в пресу історію Гамільтона та його коханки Рейнольдс. Насправді це зробив під час передвиборчої кампанії Джефферсон, якому Монро колись посилав матеріали розслідування Комісії Конгресу. Гамільтон викликав Монро на дуель. Монро не став вплутувати Джефферсона і погодився на дуель.
Монро попросив Аарона Берра бути його секундантом. Берр був радикальним анти-федералістом і терпіти не міг Гамільтона, але до його честі він вирішив владнати ситуацію миром. І йому вдалося вмовити чоловіків відмовитись від цієї шкідливої затії. Іронія історії полягала в тому, що через два роки вже сам Берр змушений бути зустрітися з Гамільтоном на дуелі і на тій дуелі він застрелить Александра.
Тим часом Федералісти переконували суспільство, що саме Монро був винним у надзвичайно жорсткій реакції Франції на "Угоду Джея". Ці чутки зливав в пресу Пікерінг і Монро знав це. Монро написав листа Пікерінгу вимагаючи пояснень свого відкликання з Франції. Пікерінг відповів, що президент "не зобов'язаний пояснювати свої рішення підлеглим".
Тоді Монро написав памфлет, в якому оприлюднив усю свою переписку з Держдепартаментом, яка свідчила, що він діяв в рамках наданих йому інструкцій. Федералісти були обурені. Джон Адамс назвав памфлет таким, що "завдав шкоди моєму уряду і моїй країні, написаний безсоромним міністром, якого відкликали за негідну поведінку".
Монро назавжди образився на Адамса за його несправедливі випади в його бік і вони стали особистими ворогами.
Комментарии
Отправить комментарий