Останній Батько-засновник Джеймс Монро. Частина Шоста: Народження зовнішньополітичної концепції та конфронтація з друзями

 

1. Народження зовнішньополітичної концепції

На прохання Медісона Джеймс Монро вирішив залишитись на посаді і спробувати домовитись з іспанцями щодо Флориди. Він все ще сподівався на допомогу французів, тому вирішив перед візитом в Мадрид здійснити візит у Париж, тим паче був привід - на грудень 1804 року була призначена коронація Наполеона імператором Франції і він був запрошений.

Картина "Коронація Наполеона" Жака-Луї Давіда

Прибувши в Париж, Монро з роздратуванням дізнався, що Лівінгстон, який вважав, що в нього несправедливо забрали славу за купівлю Луїзіани, розвів бурну діяльність щодо Флориди і вів перемовини з Талейраном. Француз повідомив Монро, що Лівінгстон, не маючи на те повноважень, попросив Талейрана бути посередником в перемовинах з іспанцями і обіцяв заплатити 14 мільйонів доларів за Флориду, якщо іспанці погодяться. Лівінгстон фактично бездумно копіював дії Монро і навіть запропонував схожу суму, хоча по-перше Флорида була значно менше усієї Луїзіани, а по-друге на відміну від ситуації з перемовинами Монро, Лівінгстон поставив США в слабку позицію на перемовинах. Монро повідомив Талейрана, що США не буде платити двічі за одну територію і доніс до міністра, що позиція його та президента Джефферсона чітка - Флорида частина Луїзіани за угодою 1764 року. Також він вкотре наполягав на французькій допомозі в перемовинах з іспанцями. Талейран повідомив Монро, що Наполеон не вважає Флориду частиною Луїзіани і нічим не може допомогти з іспанцями. Це було порушення раніше даного французами слова.

Саме тут у Монро народжується його концепція зовнішньополітичної концепції, яка змінює його погляди часів, коли він був анти-федералістом. "Національні інтереси є raison d'etre (фр. сенсом) будь-якого уряду, народжений він в горнилі революції чи ні" - напише Монро Джефферсону. Далі він зазначав: "Повага є базисом для будь-яких міжнародних перемовин. Це повага однієї сили до іншої і вона знаходяться в прямій пропорції до засобів, котрі вони мають, щоб причинити шкоду одна одній з найменшими збитками для себе".

Баланс сил, на думку Монро, і визначає рамки будь-якої можливої угоди, виходячи з національних інтересів. Що становить національний інтерес? Монро не будучи теоретиком рівня Джефферсона чи Медісона, не залишив після себе такого об'єму теоретичних праць, але з його дій та листувань з Джефферсоном та Медісоном слід дійти висновку, що національним інтересом він вбачав єдність нації всередині та захищеність нації ззовні. Саме тому, в тому ж листі до Джефферсона, він наполягає на тому, що експансія США на континенті має бути продовжена на Схід, Захід та Північ з метою вийти на природні захисні бар'єри - Атлантичний та Тихий океан, а також узяти під контроль Великі озера, які знаходились частково в Канаді і контролювались британцями. Єдиний надійний захист нації - природні бар'єри.

Відвідавши коронацію Наполеона, розчарований у французах Монро рушив у Мадрид.

2. Розгром Федералістів

А в США тим часом відбувались вибори президента. Федералісти підходили до них в жахливому стані. Їх лідер Александр Гамільтон загинув на дуелі з віце-президентом Аароном Берром, що внесло ще більшу смуту в стан і так розколотої партії, яка до того ж не мала тепер харизматичного лідера. Федералісти виставили Чарльза Котсворта Пінкні зі Південної Кароліни, партнера Адамса на попередніх виборах, який вважався близьким до Гамільтона (радикального крила партії), але з іншої сторони був з Півдня, що давало їм слабку надію на підтримку на Півдні. Партнером його став Руфус Кінг, колишній посол в Лондоні, якого змінив Монро на цій посаді.

Чарльз К. Пінкні

Томас Джефферсон підходив до виборів впевнено, будучи доволі популярним на той час в країні, особливо в світлі купівлі Луїзіани, яку підтримувала більшість населення і яка не сприймала дивні нападки Федералістів щодо цього. До того ж Джефферсон значно скоротив податки і державні видатки, а економіка країни зростала високими темпами. Томас безумовно викинув зі свого "квитка" Аарона Берра, який ледь не коштував йому минулих виборів та ще й ув'яз в історії з вбивством Гамільтона, замість нього обравши партнером губернатора Нью-Йорка Джорджа Клінтона, який був популярним на Півночі, де позиції Республіканців були слабші.

Джордж Клінтон

Вибори стали для Федералістів повним розгромом. Джефферсон узяв не тільки передбачуваний Південь, але і Північ, в тому числі і чотири з п'яти штатів Нової Англії, яка вважалася стронхолдом Федералістів. Пінкні та Кінг зуміли виграти лише два штати - Коннектикут та Делавер. Навіть Массачусетс, де була розташована неформальна столиця Федералістів Бостон, проголосував за Джефферсона. Республіканці також взяли впевнену більшість в Конгресі та в Сенаті. Щасливий з цього приводу Монро назве цю подію "Республіканська революція".

Вибори 1804 року

3. Місія в Іспанії

Американським послом в Мадриді був кузен кандидата в президенти від Федералістів Чарльза Пінкні і його звали теж Чарльз Пінкні. Пінкні-кузен, як і Лівінгстон в Парижі, розвів бурну діяльність з приводу Флориди, намагаючись здобути і собі славу., тож поспішав до прибуття Монро. Але на відміну від Лівінгстона, Пінкні проводив перемовини жорстко і прямо перед прибуттям Монро передав іспанському міністру закордонних справ Педро Севалльосу, що якщо питання Флориди не буде вирішено, США готові застосувати силу.

Чарльз Пінкні

Прибувши в січні 1804 року в Мадрид, Монро дізнався від Пінкні про хід перемовин і вирішив повністю підтримати Чарльза. На відміну від ситуації у Франції, де був розкол між Монро та Лівінгстоном, в Мадриді Пінкні та Монро говорили одним голосом. 

Іспанці отримали підтримку від Наполеона і стали сміливі, тому заявили американцям, що радше готові воювати, ніж продати Флориду. Талейран повідомив Монро та Пінкні, що в разі війни, французи готові підтримати Іспанію. Монро повідомив Севалльоса та Талейрана, що перемовини скасовані.

Педро Севалльос

Монро та Пінкні написали спільного листа президенту Джефферсону, що ніяких перспектив вмовити іспанців немає і рекомендували президенту "ввести війська і взяти під контроль увесь регіон між Колорадо і Ріо-Гранде". На думку Монро "настав час надати іспанцям та французам урок".

Однак і Джефферсон, і Медісон були проти війни, тим паче з французами. Медісон написав Монро, що право оголошувати війну належить Конгресу і висловив впевненість, що навіть при переважній більшості голосів партії президента в Конгресі, знайти голоси для війни з Іспанією та Францією Джефферсон не зможе. Медісон попросив Монро повернутись в Лондон і все ж досягти згоди з Великобританією, чого йому не вдалося в свою першу місію.

4. Повернення в Лондон

Джеймс давно хотів піти з державної служби, адже вона підточувала його фінансовий стан. Повернення у найбільш дороге для життя місто на планеті, яким був Лондон, не здавалося гарною ідеєю. З іншої сторони, в Монро зіграли амбіції. Після тріумфу з Луїзіаною, він фактично вже провалив дві місії - не зміг домовитись з британцями та не зміг домовитись щодо Флориди. Він вирішив все ж повернутись в Лондон і закінчити справу.

Наполеонівські війни в Європі йшли певним ходом. Наполеон мав значні успіхи на континенті, однак розгром іспано-французьких військ в морській Трафальгарській битві показали, що Великобританія все ще домінує на морях і французи з цим нічого не можуть зробити. Не маючи змоги зупинити Наполеона на суші, британці намагались заблокувати його на континенті використовуючи свою морську міць.

При цьому британці все більше затримували американські судна, насильно вербували собі американських моряків та перешкоджали американській торгівлі, через що економічна ситуація погіршувалась і економічний бум першого строку президенства Джефферсона почав згортатись, наносячи шкоду американській економіці все більше.

Повернувшись в Лондон, Монро зустрівся все з тим же остракізмом і відношення до нього не змінилось. Він намагався добитись початку конкретних перемовин, але все було марно. Розчарований у французах і сердитий на британців, він напише Джефферсону, що "в нас немає жодних друзів в Європі". "Вони заздрять нам і будуть завжди намагатись підірвати наше процвітання". Америка "має захистити свою економіку і свій спосіб життя від зазіхань європейців". Саме тут, на базі зовнішньополітичних концепцій, які він обдумав у Франції, у Монро народжуються перші контури того, що потім стане відомим як "Доктрина Монро" - створення американської зони інтересів у Західній півкулі, звідки треба бути витіснити вплив європейців і захистити її від подальших зазіхань.

В кінці січня Джеймс Медісон звернувся до Конгресу і повідомив, що місія Монро зазнала невдачі. Він просив Конгрес прийняти закон про ембарго на усі британські товари, які США могли виготовляти самі або купити у інших країн. Цей закон був прийнятий, однак Конгрес наполіг на тому, щоб питання з Великобританією все ж були б вирішені і вимагали від Джефферсона направити в Лондон спеціального представника.

Джефферсон обрав прокурора Меріленда Вільяма Пінкні. Це вже третій Пінкні, який нам зустрічається, але  цей Пінкні не був пов'язаний родинним зв'язками з попередніми. 

Вільям Пінкні

Призначення Пінкні обурило Монро. Він писав Медісону та Джефферсону, що збирається покинути Лондон в початку весни, тож сподівався, що його друзі призначать йому заміну тоді, що буде виглядати як стандартна ротація. Однак тепер виглядало так, що вони шлють Пінкні в Лондон, бо Монро провалив місію. Він вважав такі дії особистою зрадою двох його найближчих друзів.

Однак Монро не дозволив особистим почуттям стати на заваді роботі та національним інтересам його країни. На відміну від Морріса та Лівінгстона в Парижі, Монро гідно зустрів Пінкні і в них склалися добрі робочі стосунки. Тим паче Пінкні виявився професіоналом і вдвох вони зуміли добитись найбільш можливого на той час - укладення угоди з британцями, в якій британці погодились не конфісковувати американські товари, а також продовжити дію усіх положень "Угоди Джея". На жаль, британці повністю відмовились домовлятись з приводу захоплення моряків, тому і Монро, і Пінкні були однієї думки - поки на континенті Наполеонівські війни цього домогтися не можливо. Тому вони підписали угоду, яку назвали "Угодою Пінкні-Монро".

Джеймс Монро, і Вільям Пінкні рекомендували Джефферсону ратифікувати угоду, але Джефферсон, побачивши, що в ній немає і слова про захоплення американських моряків, відмовився і повідомив, що навіть подавати її на ратифікацію Сенату не буде. Монро вимагає пояснень таких дій від свого друга Медісона, але той просто починає ігнорувати його листи.

Для Монро така поведінка Джефферсона та Медісона була обурлива. Більш того, масла у вогонь підлили деякі американські політики. Ряд невдоволених Джефферсоном і Медісоном Республіканців почали підбурювати Монро проти друзів. Конгресмен республіканець від Меріленда Джозеф Ніколсон написав Монро, що призначення Пінкні та відмова від ратифікації угоди були зроблені спеціально, адже Джефферсон остаточно вибрав Медісона своїм наступником і хотів таким чином знизити популярність Монро в Америці, яку той набрав купівлею Луїзіани. Конгресмен від Вірджинії Джон Рендольф також писав Монро про це і казав, що Джефферсон протягає Медісона в крісло президента проти волі "старої гвардії" партії та прохав Монро кинути виклик Медісону на майбутніх праймеріз.

Насправді жодного підтвердження пліток конгресменів немає і ці звинувачення проти Джефферсона та Медісона були безпідставні, тим паче сам Конгрес, в тому числі і конгресмени-пліткарі вимагали від Джефферсона призначення спеціальної місії в Лондон, однак Монро був сильно ображений на своїх друзів, щоб з холодною головою проаналізувати ситуацію.

Джефферсон дізнався про спроби партійної фронди налаштувати Монро проти нього та Медісона і написав йому листа, де застеріг Монро, що його "нові друзі" спеціально налаштовують його проти "старих друзів". Він написав, що Медісон та Монро лишаються його головними друзями та опорою для нього в політиці та житті. Але Джефферсон зробив помилку, коли повторно запропонував Монро пост губернатора Луїзіани. Це переконало Монро в правоті його "нових друзів" в тому, що Джефферсон хоче протягнути Медісона на пост президента, а його призначити на вкрай безперспективне та непопулярне місце, адже Луїзіана на той час була необжита земля, будучи губернатором якої ніякого політичного капіталу заробити не можна було. Монро відмовився і зачаїв образу на друзів.

У 1807 році стався інцидент, коли британський корабель "Леопард" обстріляв та захопив американський корабель "Чесапік". Через це Джеймс Медісон відкликав американського посла посла з Великобританії. Монро повертався додому.